Перевірка швидкості введення тексту
До кінця XX століття тексти друкувалися на спеціальних механічних друкарських машинках, і лише у 1980-х роках їх поступово почали замінювати електронні пристрої.
Персональні комп’ютери вже в базовій комплектації мали функцію введення тексту (через клавіатуру) з можливістю подальшого друку на периферійних пристроях (принтерах). Коли ПК стали широко доступними, потреба в друкарських машинках відпала сама собою.
Однак якби друкарських машинок ніколи не існувало, невідомо, чи був би пізніше винайдений алфавітно-цифровий спосіб введення інформації і як би виглядали сучасні клавіатури. Тому, говорячи про набір і друк текстів, насамперед варто згадати історію друкарської машинки.
Історія друкарської машинки
Вперше тексти та ілюстрації почали відтворювати на папері та текстилі методом друку в Стародавньому Китаї. Це підтверджують археологічні знахідки у Східній Азії, датовані III століттям н.е. Пізніші приклади друку знайдені у Стародавньому Єгипті, їхній вік перевищує 1600 років. Серед них — збережені папіруси й тканини з відбитками написів та зображень.
Якщо ж говорити про масовий друк книг (не одиничних примірників, а за допомогою штампів або шаблонів), то цей метод був винайдений у період між VI та X століттями. Авторство винаходу також належить китайцям, а найдавнішим друкованим документом з Китаю, що зберігся до наших днів, є ксилографічна копія Алмазної сутри 868 року.
Протягом століть друк текстів був доступний лише великим інституціям, найчастіше державним чи релігійним, а для звичайних людей це було надто дорого й недоступно. Ситуація почала змінюватися лише у XVIII столітті, коли в Англії був виданий перший патент на портативну друкарську машинку. Над створенням таких машин працювало багато європейських інженерів, і достеменно невідомо, хто саме був їхнім першим винахідником.
Однак точно відомо, що першою комерційно успішною (і масово поширеною) друкарською машинкою стала модель Шоулза і Гліддена, відома також як Remington 1. Оснащена QWERTY-клавіатурою, вона була представлена у Великій Британії в 1873 році і поклала початок подальшому розвитку механізмів друку.
Набагато раніше, у 1808 році, італійський механік Пеллегріно Туррі представив механізм із функцією швидкого друку. Він також відомий як винахідник копіювального паперу. Машинка Туррі не збереглася до наших днів, але залишилися документи, надруковані на цьому пристрої.
Не збереглися й друкарські машинки Чарльза Вітстона, створені ним у 1850-х роках, адже він не запатентував їх і не запустив у масове виробництво. Таким чином, єдиним збереженим зразком є Remington 1, хоча історія свідчить про те, що перші друкарські машинки були винайдені ще за 150–170 років до цього.
До середини XX століття основною рушійною силою стало електроживлення, з’явилися перші електромеханічні друкарські машинки. У 1973 році була випущена модель IBM Correcting Selectric з функцією виправлення помилок. Вона дозволяла переміщати каретку назад і закривати неправильні символи білою фарбою перед нанесенням нових знаків поверх них.
Новий етап
Епоха електромеханічних друкарських машинок тривала недовго: вже у 1984 році був стандартизований і глобально поширений стандарт друку від IBM PC. Друкарські машинки почали поступово замінюватися персональними комп’ютерами з XT-клавіатурами, що мали 83 клавіші.
Вони дозволяли змінювати режим введення, що зробило можливим перемикання між великими і малими літерами. До 1986 року XT-клавіатури були замінені спочатку пристроями DIN, а потім клавіатурами Model M з кількістю клавіш від 101 до 106. Порт підключення був змінений на PS/2, а серед клавіш вперше з’явилися кнопки Windows і Menu.
Сучасні клавіатури підключаються через USB і, крім стандартних, мають додаткові мультимедійні клавіші, наприклад, регулювання гучності, пошук, оновлення сторінки тощо. Друкувати на них максимально просто і зручно. Сигнали передаються до ПК майже миттєво, що дозволяє досягати швидкості набору тексту до 300–400 знаків за хвилину. Поточний рекорд швидкості належить Михайлу Шестову, який методом сліпого друку набрав 940 знаків за хвилину.
Перевершити цей рекорд поки що нікому не вдалося, але це й не обов’язково. Достатньо набирати 200–300 символів за хвилину, щоб вважатися вправним друкарем, а перевірити свою швидкість набору завжди можна за допомогою безкоштовного онлайн-тесту.
Ви можете проходити цей тест регулярно, щоб стежити за динамікою своєї швидкості. Уміння швидко і без помилок набирати текст — корисна навичка, яка економить час і сили, а також високо цінується роботодавцями.
