До кінця XX століття тексти друкували на спеціальних друкарських машинах механічного типу, і лише у 80-ті роки їх поступово почали замінювати електронні пристрої.
Персональні комп'ютери вже в базовій збірці мали функцію набору текстів (на клавіатурі), з можливістю їхнього наступного друку — на периферійних пристроях (принтерах). Коли доступ до ПК отримали широкі маси, необхідність друкарських машин відпала сама собою.
Але якби не було останніх, невідомо — чи був би згодом винайдений буквенно-цифровий спосіб введення інформації, і як би виглядали сучасні клавіатури. Тому, говорячи про набір/друк текстів, потрібно насамперед згадати історію друкарських машин.
Історія створення друкарської машинки
Вперше відтворювати тексти та малюнки на папері та текстилі методом друку почали у Стародавньому Китаї. На це вказують археологічні знахідки, виготовлені в Східній Азії і датовані III століттям нашої ери. Пізніші артефакти з нанесеною печаткою знайшли в Стародавньому Єгипті. Їх вік – понад 1600 років. Йдеться про збережені папіруси та тканини з надрукованими на них написами та зображеннями.
Якщо ж говорити про повноцінне друкарство — не штучне, а масове (з використанням штампів/лекал), то воно було винайдено в період з VI до X століття. Авторство винаходу теж належить китайцям, а найранішою друкованою продукцією з Китаю, що збереглася до наших днів, є ксилографічна копія «Діамантової сутри» 868 року випуску.
Протягом довгих століть роздруківкою текстів займалися лише великі, найчастіше державні та релігійні організації, а для простих обивателів це ремесло було надто дорогим та недоступним. Ситуація почала змінюватися лише у XVIII столітті, як у Англії було видано перший патент на портативну друкарську машинку. Конструюванням таких машин займалося багато європейських інженерів: достеменно невідомо, кому саме належить авторство ідеї.
Зате абсолютно точно відомо, що першою комерційно успішною (що набула широкого поширення в масах) стала машинка Шоулза і Гліддена, яка також пише, також відома як «Ремінгтон 1». Оснащена QWERTY-клавіатурою, вона була презентована в Англії в 1873 році, і започаткувала подальший розвиток друкованих механізмів.
Набагато раніше, в 1808 році, механізм з функцією швидкого друку був представлений італійським механіком Пеллегріно Туррі, який також відомий винаходом копіювального паперу. Апарат Туррі не зберігся до наших днів, але залишилися паперові документи на цьому пристрої.
Не збереглися й друкарські машинки Чарльза Уітстона, які він винайшов у 50-х роках XIX століття, але не запатентував їх і не запустив у масове виробництво. Таким чином, єдиним зразком, що зберігся, є «Ремінгтон 1», хоча історія говорить про те, що він побачив світ тільки через 150-170 років після винаходу перших (але не вцілілих) друкарських машинок.
До середини XX століття основною рушійною силою стає електрика, з'являються перші електромеханічні моделі машинок, що пишуть. У 1973 році виходить модель IBM Correcting Selectric з функцією коригування друкарських помилок. Вона дозволяє зрушувати каретку назад і зафарбовувати відбитки білим барвником, після чого наносити поверх нього нові символи.
Новий етап
Епоха електромеханіки у друкованій справі тривала недовго: вже 1984 року було стандартизовано та глобально поширено стандарт друку від IBM PC. Друкарські машинки почали заміщати персональними комп'ютерами з XT-клавіатурами, оснащеними 83 клавішами.
На них можна було змінювати режим введення, що уможливило перемикання між великими і великими літерами. До 1986 року XT-клавіатури були замінені спочатку DIN-пристроями, а потім клавіатурами Model M з кількістю клавіш від 101 до 106. Порт підключення був замінений на PS/2, а серед клавіш вперше з'явилися кнопки Windows і Menu.
Сучасні клавіатури випускаються з портом USB, і крім стандартних мають додаткові мультимедійні клавіші. Наприклад, кнопки підвищення та зниження гучності, пошуку, оновлення тощо. Друкувати тексти на них максимально просто та зручно. Сигнали передаються ПК практично миттєво, що дозволяє збільшувати швидкість набору текстів до 300-400 символів за хвилину. Рекорд швидкості на даний момент належить Михайлу Шестову, який методом сліпого друку набрав 940 знаків за хвилину.
Досягнути і перевершити цей рекорд поки що нікому не вдалося, але це й необов'язково. Достатньо набирати 200-300 символів за хвилину, щоб вважатися хорошим наборщиком текстів, а перевірити свою швидкість друку завжди можна за допомогою безкоштовного онлайн-тесту.
Ви можете періодично проходити його, щоб спостерігати динаміку. Вміння швидко і без помилок набирати тексти - корисна навичка, економний час і сили, до того ж, вона цінується роботодавцями.
